У мене, мабуть, закохався лютий...
Все цілував мене вітрами в щічку,
І був такий веселий і розкутий,
Як загорнув мене у темну нічку.
Під вікна запросив джаз-бенд котячий,
Щоби всю ніч співались серенади,
А як не визирну-тихенько плаче,
Кляне свої,ним вигадані, вади.
Дізнався, що не поважаю шуби-
І розтопив усі сніги пухнасті.
Тепер чекає поцілунку в губи...
Розвів тут справжні "серіальні страсті"...
Я ж бачу- без взаємності страждає:
Вже спав з лиця, увесь аж посірів.
Насупився- і сонечка немає,
Посилив холодність заплаканих вітрів...
І хай я буду сто разів дивачка,
Та поцілунком відповім взаємним,
Щоб він щасливим йшов у літню сплячку,
І бачив сни, щасливі і приємні...
Так вот из-за кого февраль наплакал
Нам столько луж! И, тучно сдвинув брови,
Сдувал ветрами головы и шапки...
Ты, Люб, к нему пораньше бы - с любовью...
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
да вот, не догадалась как-то раньше
его поцеловать,как подобает, страстно.
Уже давно не стало б этой фальши,
И было бы всё белым и прекрасным...