...твоє власне серце наче викинута на берег рибина
ковтає кисень і б"ється об землю конвульсійно...
і від світу всередині неї виростає пухлина
і каже Бог що якось то все так безнадійно...
не кожну простуду вилікують антибіотики та малина...
і ти такий стомлений часом та важким похміллям
розпочинаєш день кавою та цигарками
кожен із нас хворий своїм
стійким до змін погоди божевіллям
що переплетене тоненькими капілярними
нитками...
і можна звичайно змиритись із світом
ба навіть із своїм хворим серцем...
і вірити що ти все таки помиратимеш літом
хоча ще так далеко до смерті...
кожен зуміє передчути грозу та далеко не всі
перечекають її за міцними стінами власної волі...
хтось про щось попередить когось уві сні
хтось заблудившись у власному домі
відчуватиме як на серці утворюватимуться мозолі...
друже уже так далеко безтурботні дитячі дні
що стає страшно
бо у морі життя на самому дні
наші серця живуть
наче рибини дві...
