Затягн́уло багно, затягн́уло,
Трясовина осіла на дно,
Ти мене в котрий раз обманула -
А мені все одно, все одно.
Я прожив стільки літ на розхристі,
А насправді прос́идів на дні
І здавалося помисли чисті
Притаманні були не мені.
Я повірив словам словоблудним
І навіжено дико кохав,
Безневинно лишався підсудним
Всіх тобою надуманих справ.
Я в очах твоїх карих на бархат
І губив, і розтрачував знов
Всі забуті акорди на арфах
Про любов, про любов, про любов.
А тепер все вернулось в початок
І планети не йдуть на парад,
І стає вже не важко втрачати
Після всіх тв́оїх зрад, тв́оїх зрад.
