Поцілунками вій
геть змету хмарку прикрого суму.
На цих трепетних крильцях
тебе вознесу до небес.
Ти настільки вродлива,
настільки в принадах розумна,
що в полон твій зі мною
зохотивсь потрапити без!
Як ревную тебе
до захоплених поглядів, люба,
вигораю дощенту,
І в серці - пустеля німа...
О висока любове,
освячена узами шлюбу,
о гріховна любов,
од якої рятунку нема.
Угорі, між зірок,
де літають, воркуючи, душі,
нам просторо й крилато
і гарно, кохана, отам.
Але ж тут, на землі,
кожен день я люблю тебе дужче,
і нікому тебе
не віддам,
не віддам,
не віддам...
Ні в якому разі не віддайте, 
гарно 
Щиро...