Ці стосунки ніколи не переступлять межу взаємної симпатії, можливо, частково навіть потягу один до одного...І хоча розумію, що своїми діями даю йому надію на ЩОСЬ, продовжую це робити...Навіщо? Для чого?
Моя душа двояка: в один момент прагну чогось сталого, близького, звичного та рідного мені; в інший- жадаю легкого та несерйозного- пристрасті, що вривається у серце так раптово, блискавично...а потім так само і зникає з небокраю життя!
Зупиняю себе на думці, що отримую задоволення від цієї гри...так, саме Гри, адже все так несерйозно, чимось навіть схоже на невеличку банальну п'єсу у якій я граю головну роль, проте яку ніколи не побачить велика публіка...лише Я та Він...лише Він та Я...а потім Він один-самотній герой чужого спектаклю...
Моментами опам'ятовуюсь, думаю: "Ей, дівчино,так, ти граєш, а він Ні!!!Для нього все серйозно...Цей хлопчик тільки недавно відійшов від минулої, спровокованої тобою,трагікомедії...і тепер знову біжить на сцену грати цю жахливу п 'єсу- ні навіть не Грати, а Жити!!!!! "
Тоді стає чомусь страшно...Так, ця ситуація до болі знайома!Неначе з минулого життя долітає думка:
"Таня, КОЛИСЬ ЦЕ БУЛО З ТОБОЮ "
