Туманний день. Лиш сирість, мряка, туга.
Дерева чорні, ворони сумні.
Холодна тінь за брата і за друга.
І байдуже, не боляче мені.
Дахи помоклі, вулиці спустілі,
А вчора вирували тут свята…
Ті спогади вже добре посивіли,
Переболіли, змучили сповна.
І я, мабУть, собі заварю чаю,
Вмощуся зручно десь коло вікна,
Розкажу їм, як більше не скучаю,
Як не чекаю і не повертаюсь,
Як каюсь в тім, де не моя вина.
образи - витончені, хоч і заїжджені трохи... і з ритмом не все гаразд - якщо дотримуватись ритміки першого рядка, то в наступних наголос падає не туди, куди треба...
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доволі часто зустрічалася з ситуацією, коли канонізм нічого позитивного чи доброго не приносив.
За критику дякую. Але якщо навіть звернутися до творчості людей, поезію яких визнає світ, то є багато прикладів відхилень від ритму, розміру тощо.