Вертаю із поля додому,
Душею до мрії горнусь.
До мене ж в попутниці втома
Все проситься вперто чомусь.
Плющем надоїдливим в'ється
І липне, як муха на мед.
Та пісня пташиною з серця -
І втома поділася геть.
Блукатиме в травах пахучих,
Збиратиме в козуб жалі,
Підсуне комусь неминуче
Печалі й тривогу свої.
Коли ж закрадеться у душу -
Посіє зневіру й нудьгу.
...Якщо ви втомилися жити -
Черпайте у слові снагу.
