Вогонь землі проходить крізь коріння,
Де сила роду п'є живу росу.
Він дихає у сплячому насінні,
Щоб не віддати пам'ять забуттю.
Він визріває в золоті пшениці,
Де день вплітає сонце у жнива,
І теплотою кожної крупиці
В дитячих душах пам’ять ожива.
Він не горить — пульсує під ріллею,
Як жар, що час не зміг перемогти.
І кожен крок, народжений землею,
Його несе у завтрашні світи.
Коли стихають бурі над полями
І вечір роси тулить до стерні,
Вона мовчить… але її мовчання
Палає вічно у святім вогні.
20.07.2026
