Колись той день прийде — я посивію,
Мов срібний розсип відблисків-вогнів,
І знову серцем тихо відболію
Усе, що заховалось поміж днів.
На скроні ляже іній світанковий,
Немов полинний подих над селом,
І вечір, ніжний, мирний, волошковий,
Притишить втому лагідним крилом.
Я пригадаю стежку біля хати,
Де м'ятним духом дихали дощі,
Як вчилась ранок радісно стрічати
І берегти тепло в своїй душі.
Згадаю злети — наче журавлині
Кружляння в небі синім восени,
І всі тривоги й ночі солов'їні,
Що проросли у спогади в мені.
Минає час нечутною ходою,
Спадає долі яблуневий цвіт.
Та те, що в серці розцвіло весною,
Лишить в житті благословенний слід.
Бо є в мені незраджена криниця,
Де спогад світить, наче оберіг,
Душа туди, мов ластівкою, мчиться,
На свій старенький батьківський поріг.
23.05.2026 р.
ID:
1062903
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.05.2026 11:20:56
© дата внесення змiн: 23.05.2026 11:20:56
автор: Svetoviya
Вкажіть причину вашої скарги
|
