Душі незраджена криниця

Колись  той  день  прийде  —  я  посивію,
Мов  срібний  розсип  відблисків-вогнів,  
І  знову  серцем  тихо  відболію  
Усе,  що  заховалось  поміж  днів.

На  скроні  ляже  іній  світанковий,  
Немов  полинний  подих  над  селом,  
І  вечір,  ніжний,  мирний,  волошковий,  
Притишить  втому  лагідним  крилом.

Я  пригадаю  стежку  біля  хати,
Де  м'ятним  духом  дихали  дощі,
Як  вчилась  ранок  радісно  стрічати
І  берегти  тепло  в  своїй  душі.

Згадаю  злети  —  наче  журавлині  
Кружляння  в  небі  синім  восени,  
І  всі  тривоги  й  ночі  солов'їні,
Що  проросли  у  спогади  в  мені.

Минає  час  нечутною  ходою,
Спадає  долі  яблуневий  цвіт.  
Та  те,  що  в  серці  розцвіло  весною,
Лишить  в  житті  благословенний  слід.

Бо  є  в  мені  незраджена  криниця,  
Де  спогад  світить,  наче  оберіг,  
Душа  туди,  мов  ластівкою,  мчиться,
На  свій  старенький  батьківський  поріг.


23.05.2026  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2026
автор: Svetoviya