Віковічний хмурий бір
Гордо пнеться недалеко,
Пахне хвоя звідусіль
Від палкої липня спеки.
Чебрецю засохлий вбір
І густі зів’ялі трави,
Спекотою з близьких піль
Тхне повітря неласкаве.
В небі ясність, в небі шир,
Даль безхмарна і прозора,
Млявість, духота і пріль,
Думка від спекоти хвора...
Ах, під кронами між гір
Біг струмка знайти б розлогий,
Зупинити спраги біль,
На моху спочить вологім.
Уладзімір Жылка, Векавечны хмуры бор
Векавечны хмуры бор
Горда ўзносіцца высокі,
Моцна пахне хвояў смоль
Ад пякучай ліпня спёкі.
Сонцам спалены чабор,
І густыя смягнуць травы,
Гарачынню з блізкіх поль
Тхне ў паветры нерухавым.
Ў небе яснасць і прастор,
Даль празрыста і бясхмарна;
Мляўкасць, парнасць і бязволь,
Думкі вялыя ад жару...
Ах, знайсці б між дрэў ля гор
Ручаінкі бег самотны,
Супыніць бы смагі боль
І спачыць на ймху вільготным.