Володимир Жилка, Віковічний хмурий бір

Віковічний  хмурий  бір
Гордо  пнеться  недалеко,
Пахне  хвоя  звідусіль
Від  палкої  липня  спеки.
Чебрецю  засохлий  вбір
І  густі  зів’ялі  трави,
Спекотою  з  близьких  піль
Тхне  повітря  неласкаве.
В  небі  ясність,  в  небі  шир,
Даль    безхмарна  і  прозора,
Млявість,  духота  і  пріль,
Думка  від  спекоти  хвора...
Ах,  під  кронами  між  гір
Біг  струмка  знайти  б  розлогий,
Зупинити  спраги  біль,
На  моху  спочить  вологім.

Уладзімір  Жылка,  Векавечны  хмуры  бор

Векавечны  хмуры  бор
Горда  ўзносіцца  высокі,
Моцна  пахне  хвояў  смоль
Ад  пякучай  ліпня  спёкі.
Сонцам  спалены  чабор,
І  густыя  смягнуць  травы,
Гарачынню  з  блізкіх  поль
Тхне  ў  паветры  нерухавым.
Ў  небе  яснасць  і  прастор,
Даль  празрыста  і  бясхмарна;
Мляўкасць,  парнасць  і  бязволь,
Думкі  вялыя  ад  жару...
Ах,  знайсці  б  між  дрэў  ля  гор
Ручаінкі  бег  самотны,
Супыніць  бы  смагі  боль
І  спачыць  на  ймху  вільготным.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2026
автор: Валерій Яковчук