У соннім парку ліхтарі до ранку
Пильнують спокій, поки гомін дня
Затихне враз... Мов вартові світанку,
Плекають сон і відблиск забуття.
У їхнім сяйві — спокій і тривога,
Сліди розмов, що змилися дощем.
Вони мовчать про пройдену дорогу,
Про давній біль і невимовний щем.
Лиш вітер тихо крізь гілки зітхає,
Гортає листя, наче сторінки.
А кожен стовп терпляче догорає,
Вкарбовуючи в темряву віки.
І коли ніч сховає всі надії,
У глибині порожніх квітників,
Ліхтар світитиме, допоки мрії
Не знайдуть берег серед берегів.
Та згасне ніч. І в золотій купелі
Розтане світло, мов далекий сон.
Вони заснуть — самотні та затерплі,
Віддавши ранку свій нічний полон.
