І час не лікує…
І біль не стихає…
У тиші холодній він спалює крила,
А туга в душі проростає поволі.
Немов та ріка, що без берега плине,
І серце шукає загублену волю.
Ти поруч у спогадах, тихо і близько,
В цілунку проміння, що тане так ніжно.
У подиху вітру, що пестить лиш листя,
Ім’я твоє вечір шепоче невтішно.
Ти в сонці ранковім, що сходить весною
І грає веселкою в росах прозорих.
Ідеш невідступною ти таїною,
За руку тримаєш у снах неозорих.
І час не лікує — він вчить жити далі,
Блукати самотньо по нашому світу.
Бо той, хто пішов, нам карбує скрижалі,
Між небом й землею не знаючи ліку.
І час не лікує…
Та біль не минає…
29.03.26