Час не лікує…

І  час  не  лікує…
І  біль  не  стихає…

У  тиші  холодній  він  спалює  крила,
А  туга  в  душі  проростає  поволі.
Немов  та  ріка,  що  без  берега  плине,
І  серце  шукає  загублену  волю.

Ти  поруч  у  спогадах,  тихо  і  близько,  
В  цілунку  проміння,  що  тане  так  ніжно.
У  подиху  вітру,  що  пестить  лиш  листя,
Ім’я  твоє  вечір  шепоче  невтішно.

Ти  в  сонці  ранковім,  що  сходить  весною
І  грає  веселкою  в  росах  прозорих.
Ідеш  невідступною  ти  таїною,  
За  руку  тримаєш  у  снах  неозорих.

І  час  не  лікує  —  він  вчить  жити  далі,
Блукати  самотньо  по  нашому  світу.
Бо  той,  хто  пішов,  нам  карбує  скрижалі,
Між  небом  й  землею  не  знаючи  ліку.

І  час  не  лікує…
Та  біль  не  минає…

29.03.26

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059928
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2026
автор: Svetoviya