Світанком прокинулись крони.
Зітхнули притомлені ниви.
І сон, наче теплі долоні,
Зігрів ще холодні мотиви.
Дрімали сади при дорозі,
В тумані куняли долини.
І сонце в рожевій тривозі
Торкнулося сонної днини.
А десь під корою старою
Ворушиться подих зелений.
І сік, мов струмочок весною,
Дзвенить по деревах шалено.
Іде по землі тихо-тихо
Весна — молода чарівниця.
Змітає з трави давнє лихо,
Морозні зими таємниці.
І шепче: «Прокиньтесь, барвінки,
Зженіть вже холодні дурмани».
Й сміються малі первоцвітки,
Ще вкриті деінде льодами.
І світ, що дрімав під снігами,
Поволі до сонця вертає.
І день, між рясними садами,
В обіймах весни виростає.
07.03.26
