Хрести, хрести, ген аж за горизонт,
І прапори, і квіти, і портрети.
Лежить в могилах різний люд: поети,
Містяни і увесь сільський бомонд.
О, скільки їх, полеглих у боях
За рідну землю, за сім"ю, за волю!
Їм дав Господь важку, жахливу долю,
Війною обірвав життєвий шлях.
І кожен з тих бійців, хто тут лежить,
То - цілий світ надій, думок, бажання,
Любові до життя,сім"ї, кохання,
Світ, ворогом зруйнований за мить.
На цвинтарі в неділю й в будні дні
Усюди тиша, безгомінь і спокій.
Шугає вітер в прапорах, мов сокіл.
Хвилюють душу роздуми сумні.
Чому в людей такий короткий вік?
Чому життя несправедливе й підле,
А часом нестерпиме й остогидле?
Чому на війни людство Бог прирік?
О, як же я ненавиджу війну
І погань ту елітну, ненаситну,
Розбещену безкарністю, огидну,
Що пестує у душах Сатану!
Дякую за коментар.
