Серце хвилює, осінь у протиріччі,
З літом спекотним, не в змозі попрощатись,
Хоч й менше стало, пташини на узліссі,
Хмари не хочуть дощами проливатись.
Сонце в зеніті, царює безсердечно,
Чи не занадто випроба всій природі,
Трави в сум’ятті, це ж надто небезпечно,
Змор у деревах, сплять плоди по городі.
Це ж так жорстко, землиця в печалі,
Хто втрутився, планету зрушує з осі,
Чом не дотримується людство моралі,
Статків замало? Від жадоби у шоку.
Знов нові іспити, війна несе горе,
Голод, розруху, наче час у полоні,
Хоч і думок, страждань, безкрає море,
Жаль й пори року, залежать від дронів?
Досить вогню, адже скрізь, все спопелиться,
Рідна планета, мовби стара комета?
Годі! Подумайте, пора зупиниться!
Що ж на землі, цій святій залишиться?!
Серце хвилює, чи спроможна ця осінь,
В змові з дощами, в зернах пагін пустити?
Боже, спини, жах, свавілля, душа просить,
Тож кожен із нас іще мріє пожити.
07.09.2025 р.
Досить вогню, адже скрізь, все спопелиться,
Рідна планета, мовби стара комета?
Годі! Подумайте, пора зупиниться!
Що ж на землі, цій святій залишиться?!
Емоційно, виважено і так правдиво про реальність.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
