Серце хвилює, осінь у протиріччі,
З літом спекотним, не в змозі попрощатись,
Хоч й менше стало, пташини на узліссі,
Хмари не хочуть дощами проливатись.
Сонце в зеніті, царює безсердечно,
Чи не занадто випроба всій природі,
Трави в сум’ятті, це ж надто небезпечно,
Змор у деревах, сплять плоди по городі.
Це ж так жорстко, землиця в печалі,
Хто втрутився, планету зрушує з осі,
Чом не дотримується людство моралі,
Статків замало? Від жадоби у шоку.
Знов нові іспити, війна несе горе,
Голод, розруху, наче час у полоні,
Хоч і думок, страждань, безкрає море,
Жаль й пори року, залежать від дронів?
Досить вогню, адже скрізь, все спопелиться,
Рідна планета, мовби стара комета?
Годі! Подумайте, пора зупиниться!
Що ж на землі, цій святій залишиться?!
Серце хвилює, чи спроможна ця осінь,
В змові з дощами, в зернах пагін пустити?
Боже, спини, жах, свавілля, душа просить,
Тож кожен із нас іще мріє пожити.
07.09.2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047425
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2025
автор: Ніна Незламна