Блищить у небі зір посів;
У полі – рунь, і в небі – рунь.
До річки, знявшись, полетів
Між ними тінню білий лунь.
Кажан пронісся, наче птах;
Спів коників заповнив луг,
Снуються миші по полях,
Здається – все живе навкруг.
Відчутний скрізь життєвий тон,
Життям наповнився весь змрок.
Чи не згубив примарний сон
З червоних маків свій вінок?
Максім Багдановіч
Блішчыць у небі зор пасеў
Блішчыць у небі зор пасеў;
У полі — рунь, і ў небі — рунь.
Да рэчкі лецючы, ўзляцеў
Між імі марай белы лунь.
Кажан пранёсся на крылах;
Стракочуць конікі ў траве,
Снуюцца мышы па палях,
Здаецца — ўсё вакол жыве.
Жыцьцё чуваць з усіх старон
Жыцьцём напоўнены ўвесь мрок.
Ці ж загубіў плывучы сон
С чырвоных макоў свой вянок?