Вовки вівцю ділили на обід,
Що безтурботно паслася на паші:
- Боки і серце – безумовно наші.
- Мені хребтину.
- А мені – живіт.
Вівця не знала про підступний план –
Овечі душі – недалекоглядні,
Усі для неї – добрі та порядні.
Уперся рогом лиш один баран.
Вовки на нього, а тупак на них:
Ногами хвицав та ревів щосили, –
Чи був дурним, чи просто очманілим,
Та очманіло бив злодюг під дих.
І вже не раді здобичі вовки.
Їм би втекти.
