Дощ несподівано до нас приходить,
І є різнохарактерним завжди,
Та рису має він обов’язкову,
Постійна є властивість все-таки:
Дощ ніби ізолює нас від світу
І затишку дарує відчуття,
Причому не залежить це від місця,
Де він застане в суєті буття:
Чи зараз над тобою дах будинку,
Чи небо, що тобі шле свій привіт.
Люблю я дощ занудний, пустотливий,
Що на калюжах робить пухирі.
Його проникливий тихенький шепіт
Запрошує до спогадів і мрій,
Витягує з глибин таємних серця
Очікування сокровенних змін,
Упевненості в тому, що існує
Значиме щось для серденька твого,
Що серце мріє назавжди набути,
Жадає сильно надбання того,
Що в нас єднає радісне і світле,
Що перед ним блідніє суєта,
І тут боротись треба з власним світом,
Хоч розуміння є – тяжкий цей Шлях.
Як важко скинути кайдани з серця,
Струсити їх, бо стиснули його,
Й злетіти над світами вільно й легко, –
Вмовляє і довірчо шепче дощ.
Бо зможе серце лиш відважне й вільне
Відчути силу й радість боротьби
За волю, за довіру й розуміння,
Шоб спрямувать до Істини Стежки!
У світі досконалості всі прагнуть,
І шепче дощ проникливо про те,
Що від зусилль залежить наше Благо,
І сіє в краплях мудрість із небес.
Дощ скромний, непримітний, очищає,
Наповнює усе життям новим,
Лише відкрий йому до чого прагнеш
Назустріч широ серце і прийми!
31.07.2025
ID:
1045375
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.08.2025 19:44:29
© дата внесення змiн: 09.08.2025 19:44:29
автор: Martsin Slavo
Вкажіть причину вашої скарги
|
