Зводжу очі вгору
В ранішнюю пору,
Наче так і треба.
Вабить їх синь неба.
В ньому ж ні хмаринки.
Сонячні жаринки,
Наче з неба зорі,
Падають надворі
Й будять все довкола
Повагом, спроквола,
Бо ж минула нічка
Вже. Тече вдаль річка.
Квіти розкривають
Очі й розквітають
В лузі біля клена.
І трава зелена
Наче оживає.
В небі вже літає
Зграя пташеняток –
Савок, голуб’яток…
І вони стрічають
День новий, співають
Дзвінко, голосисто,
Весело. Й сяйнисто
Почуття пресвітлі,
Мовбито розквітлі
Квіти, розцвітають
В серці й надихають
В цьому світі жити
Й лиш добро творити.
Євген Ковальчук, 22. 06. 2021
