І що тепер серце сиве нам зігріє?
Коли плоть холоне від думки про війну?
Вона триває. Місто смутком тліє,
Та люди жити хочуть за будь-яку ціну.
Коли люди, втративши своє багатство,
Свою історію буття й цвіття калини,
Черство й свідомо впали у лукавство,
Перетворивши все довкола у руїни.
Й жіночі сльози ллються без упину
По всій країні знедолених таких.
Кладуть тягар, мов обов'язок на спину:
Захищати тілом добрих та лихих.
Невже для когось — це ігри віртуальні,
Щоб так просто гратись долями живих?
Тільки голосіння гримлять печальні,
Коли навіки за ідею парубок притих.
Пронизана журбою пам'ятна весна.
Чорним димом рум'яні пахощі повиті.
Моя нездійсненна пані, мріє молода,
Як ще мені в тебе миру попросити?
