Останній з мого покоління
Навік я з друзями прощався.
Шляхи життя я бачив змінні,
І сам, як те життя, мінявся.
Любив людей я і природу,
Дививсь в майбутнє ясним оком,
Любив привілля і свободу,
Братався з вітру й хмар потоком.
Та з бронзи пам’ятник не втішить,
Оглушні труби, звучне «браво».
Пусту одрину я залишу
І маломовну тиху славу.
Leopold Staff, Ostatni z mego pokolenia
Ostatni z mego pokolenia,
Drogich przyjaciół pogrzebałem.
Widziałem, jak się życie zmienia,
I sam jak życie się zmieniałem.
Człowiekiam kochał i przyrodę,
W przyszłość patrzyłem jasnym okiem,
Wielbiłem wolność i swobodę
Zbratany z wiatrem i obłokiem.
Nie wabił mnie spiżowy pomnik,
Rozgłośne trąby, huczne brawa.
Zostanie po mnie pusty pokój
I małomówna, cicha sława.
