Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: jogasan: ГЕНОЦИД - ВІРШ

logo
jogasan: ГЕНОЦИД - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ГЕНОЦИД

jogasan :: ГЕНОЦИД
Ми сьогóдні мáли б ї́сти —
Мáма так сказáла.
Вонá нам пообіця́ла,
А самá пропáла...

​В хáті хóлодно і тéмно,
Всю́ди порожнéча...
Ї́жі в хáті áні крѝхти...
І ми ще малéча...

​Трóє є нас у матýсі —
Хлóпчик і дівчáта.
Стáрший я, мені шість рóчків,
Сéстри — геть маля́та.

​Жилѝ дóбре, все в нас бýло —
Кýри і корóва,
Кі́зка бýла і коня́чка,
І свиня́ здорóва...

​Тáто був живѝй тоді́ ще,
Був крéмезний, гáрний,
Працьовѝтий, господáрник...
Мав кашкéт він фáйний...

​Мáма нáша — то красýня,
Стрункá, гáрна, ні́жна.
Пам’ятáю її рýчки —
Тéплі, м’якí, ні́жні...

​Та якóсь, однóго рáзу,
Бáтька застрілѝли
П'я́ні дя́дьки із рушнѝці,
Що мішкѝ носѝли...

​То булѝ мішкѝ пшени́ці,
Що зібрáв він влі́тку,
А вонѝ мішкѝ таскáли
У свою́ кібі́тку...

​Вимагáв їх не чіпáти,
І піти́ до бі́са,
Бо вонѝ не мáють прáва
В йóго хáту лі́зти.

​Їм кричáв, що в ньóго ді́ти,
Зóвсім ще маля́та.
«Більшовѝцькими скотáми» —
Називáв їх тáтко,

​Колѝ став їм на завáді —
Пóперек дорóги,
То отрѝмав в сéрце ку́лю,
Бо він — «враг нарóда»...

​А пізні́ше знов прибýли,
Більшовѝцькі вбѝвці,
І забрáли всю худóбу
Ще й мукý з полѝці...

​Пам’ятáю, як ридáла
Моя́ рі́дна мáти,
Бо прийшлá бідá у хáту...
Чим нас годувáти?

​Ще прихóдили два рáзи,
Вбѝвці мóго тáта,
Все забрáли, нáвіть хýстку
З голóви у мáти.

​Ті чортѝ забрáли ї́жу,
Що знайшлѝ у хáті,
Лиш квасóлі піввідéрця
Вдáлось врятувáти.

​Бо поба́чивши в вікнó їх,
Мáти так зробѝла:
У кутóк з відрá зсипнýла,
І ряднóм накрѝла.

​Вонá нас там посади́ла,
Ні́бито ми грáлись,
Та з сльозáми нас благáла,
Щоб не ворушѝлись.

​Це вдалося. Не знайшóвши
Бíльше ї́жі в хáті,
Вбѝвці ві́ника забрáли,
Абѝ хоч щось взя́ти...

​Вонѝ нам заборонѝли
Колоскѝ збирáти,
Що у пóлі залишѝлись
На землі́ лежáти...

​А за це пообіця́ли
Мáти «посади́ти»,
У табора́х, що у Сибі́ру,
В кáторзі згної́ти...

​Я́кось я ходѝв по двóрі,
Щось шукáв пої́сти,
Нóги прóсто підгинáлись,
Мýсив аж присíсти...

​Та почýв розмóву мáми
З нáшим рі́дним ді́дом.
Говорѝли вонѝ тѝхо,
Щоб не чуть сусíдам.

​Він мав хáту біля млѝну.
Це був тáтків бáтько.
Бáба вмéрла від хворóби,
Жив самóтньо ді́до.

​Як у всіх в селі́, у ньóго
Теж харчí забрáли,
Але він десь мав «сховáнку»,
Про яку́ не знáли.

​Він принóсив нам потрóху
Те, що бýло в ньóго:
Бурячóк, горі́х, морквѝну...
Щось на кшталт такóго.

​Ми ж булѝ завждѝ голóдні,
Нам хоті́лось ї́сти...
Дід це бáчив і очѝма
Був на «мóкрім мі́сці»...

​Що почýв я з їх розмóви?
Дід наш хвилювáвся,
На подві́р'я до сусíдів
Чáсто озирався.

​«Не пускáй малѝх де-нéбудь,
Бóже збав лишáти...
Почалѝ дітéй ловѝти,
Крáсти та вбивáти.

​Їх їдя́ть... Як це жахлѝво...
Що з людьми́ відбу́лось?
Та невжé, що вонѝ ж лю́ди,
В головáх забýлось?

​Підмани́в одѝн малóго,
Замотáв в шинéльку,
І поні́с до свóго дóму...
Ось такá «качéлька»...

​А малóму лиш три рóчки...
Ки́нулись шукáти...
Довелóся пі́сля всьóго,
Чéреп лиш ховáти...

​Прóсто з’їв малý дитѝну,
В банякý зварѝвши...
Óдяг він хоті́в сховáти,
У печí спалѝвши...

​Мóже все ж таки́ до мéне?
Нехáй бýдуть пóряд,
Рáзом я́кось веселі́ше,
Хоч навкóло гóлод...»

​«Бáтьку, ні, не мóжна цьóго,
Прѝйдуть знов шукáти,
А знайду́ть ховáнку вáшу,
Бу́дуть відбирáти...

​Так хоч трóшки щось даєтé,
Щоб не поспухáли,
І щоб ді́тки ці без ї́жі,
Геть не повмира́ли...

​Я вже я́кось з нѝми бу́ду,
Не пущý нікýди,
Бýдем рáзом виживáти
На зло всім паскýдам...»

​«Дóбре, дóню, Бог з тобóю,
Бережѝсь і ти теж,
Тобі́ щось потрíбно ї́сти,
Бо не доживéш...

​Як ти схýдла і змарні́ла...
Бóляче за все...
Де ми, Бóже, провинѝлись?
І за що нам це?

​Лю́ди мруть, немóв ті мýхи,
Пу́хнуть, жруть собáк,
Діточóк, старѝх і мéртвих
Вáрять в банякáх...

​Бóже мій, зійшóв світ з глу́зду,
Люд як дѝкий звір,
Той крадé, а той вбивáє...
Стрáшно це... Пові́р...»

​Пóтім він зайшóв до хáти,
До мої́х сестéр,
Пригостѝв їх, дав морквѝну,
Сльóзки з очéй стер...

​Покрутѝвся, подиви́вся
І на стíльчик сів,
Розказáв цікáву кáзку
Про двох карасíв.

​Він закінчѝв говорѝти.
Однá з них питáє:
«В тéбе, ді́ду, трóшки-трóшки
Хлі́бчика немає?»

​Дід заплáкав, взяв на рýки...
Обійня́в малéньку...
Так сиді́в, а йóго сльóзи
Ще теклѝ довгéнько...

​Дні минáють як в тумáні,
Вáжко нам усім,
В хáті мóрочно і тéмно,
Окрі́м бі́лих стін...

​Ї́сти хóчеться пості́йно,
Сéстри тѝхо плáчуть...
Прóсять хлі́бчика у мáми...
Лиш сидя́ть, не скáчуть...

​Мáма нáче постарі́ла,
Стрýнкість десь подíлась...
І в очáх її безвѝхідь
Мі́цно заселѝлась...

​Вонá схýдла, обносѝлась,
Лéдве-лéдве хóдить,
Як примáра з тóго сві́ту,
По хатѝні брóдить.

​А сьогóдні нам сказáла,
Що бýдемо ї́сти,
Бо вонá на щось рішѝлась...
Схóдить в «однé мі́сце»...

​День минýв, її немає.
Ніч в наш дім спусти́лась,
Спáтки хóлодно і стрáшно...
Де ж вонá подíлась?...

​Зрáнку теж її не бýло,
Сліз у нас немáє...
Я тримáтись нагагáвся...
Де ж вонá? Хто знáє?

​Дочекáвся до опíвдня,
Сéстрам наказáв:
«Ви на піч і там чекáйте,
Я почимчикувáв...

​Піду́ мáму пошýкаю,
Взнáю, де вонá...
Мóже, дід мені́ щось скáже
Кудѝ та пішлá...»

​Їх лишѝв, підпéрши двéрі,
Ві́кна зачинѝв,
Пригадáвши всі страхі́ття,
Що дід говорѝв.

​Я не йшов, менé «за ві́тром»
Ні́женьки велѝ,
Ні́би з дрéва листочóк
Вітри́ понеслѝ.

​Скі́льки йшов? Не знáю нáвіть,
Лéдве-лéдве йшов,
Але рáптом при дорóзі
Дéщо я знайшóв...

​Хýстка це булá. Матýсі...
Лі́тня! В холоди́...
Вся бруднá, але ріднéнька,
Бóже, відведи́...

​Та, на жаль, бідá вже стáлась.
Пóряд був чийсь двір,
На двóрі її побáчив...
Пóряд якѝйсь звір...

​Придиви́вся — не звір зóвсім,
А в рваннí якѝйсь...
Здичаві́лий і скажéний,
Не дай, Бóже, приснѝсь...

​Неживá булá матýся...
Óчі догорѝ...
Звір тягнýв її в бік хáти —
Сѝли ще булѝ...

​Я завмéр. Все стáло тéмним.
Зник світ навкругѝ...
Постоя́вши, впав без тя́ми...
«Мáмо! Поможи́...»

​Трóхи згóдом — відкрѝв óчі,
Як цей світ не мѝл!
На рукáх хоті́в підня́тись —
Не хвати́ло сил...

​Я лежáв... В думкáх «рвав глóтку»,
Бо вживý не міг...
На моє́ худéньке ті́ло
Пáдав бі́лий сніг...

​Чýю, ї́де хтось «на кóнях»,
Тарабáнить віз.
Хтось гарлáнив щось весéле...
Зупинѝвся. Зліз...

​Підійшлѝ до мéне двóє,
Як мішóк взялѝ́,
І на віз, немóв непóтріб
Прóсто кѝнули́...

​Подиви́вся я навкóло —
Óчі «вилíзли»...
Везлѝ мéртвих. Їх збирáли
Прóсто по селі́...

​Десь від жáху сѝла взялáсь,
Попросѝвся я:
«Я живѝй ще, я не мéртвий,
Зупинѝть коня́...»

​А менí на це сказáв хтось:
«Ну, угомонѝсь!
Все однó на зáвтра здо́хнеш,
А мені́ возѝсь.»

​Він до кóгось матюкну́вся,
Пі́сню затягнýв,
У якíй життя́ нелéгке
Ні́би проклинýв...

​Я згадáв про мéртву мáму,
Про сестéр мої́х,
Якѝх я закрѝв у хáті,
Сирі́ток малѝх...

​Як помрý — вонѝ так сáмо...
Колѝ дід при́йде,
Та побáчить, що закрѝто
І назáд пі́де...

​Намагáвся я підня́тись —
Сѝли не булó...
Та від цьóго надзусѝлля
Все і «попливлó»...

​Знѝкло все — свідо́мість, нéбо,
Лю́ди, віз, селó...
І зимá, і сніг пухнáстий...
Чóрним затяглó...

​Я прокѝнувся від жáху,
Сéрце — «скáче кінь»,
Піт холóдний обливáє,
А на сті́нах тінь.

​Подиви́вся я навкóло,
Бáчу — рýки, стіл...
На столí відкри́та кнѝжка,
Чай, що не допѝв...

​Ледь від сну прийшóв до тя́ми,
Зрозумі́в усé.
Та полéгшено зітхнýвши,
Пригадáв страшнé.

​ГЕНОЦИД — булá та кнѝжка,
В мéне на столí,
В Універі ми вивчáли,
Що пережилѝ...

​Як москóвськії собáки
Мýчили люде́й,
І безжáлісно морѝли
Старѝх і дітéй.

​Як у лю́дях породѝли
Вбѝвства стрáшний гріх,
Де дикýнством лю́дський рóзум
Гóлод перемі́г.

​Божеві́льні, канібáли,
Вбѝвці, крадії́...
Це вонѝ з люде́й зробѝли,
В цій трагéдії...

​Скі́льки жертв? Ніхтó не скáже.
Всі у небутті́.
Нізáщо булѝ убѝті
В мýках при житті́.

​Пам’ятáймо нáше гóре,
Бýдемо людьми́,
І нехáй назáвжди згѝнуть
Кля́ті москалі́.

ID:  1002524
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.01.2024 18:01:35
© дата внесення змiн: 11.02.2026 00:12:21
автор: jogasan

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (329)
В тому числі авторами сайту (12) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Leskiv, 24.04.2024 - 15:42
12 За ідею твору ставлю великий плюс: не слід забувати історію. Але додам, що розкуркулення відбувалось руками своїх же українців. Маю досить фактів, щоб так говорити. І це наша українська біда: самі себе топимо. На жаль. Не тільки вороги нас нищать. І це також сумно. Щодо віршування, то я не вмію так глибоко копати, як пан Zorg, я ж бо бабця недалека і намагаюсь свого неписьменного писка не розтуляти. У цілому твір сподобався. Ну "много буков" можна б і скоротити . Але автору видніше. 16
 
jogasan відповів на коментар Leskiv, 24.04.2024 - 16:43
Дуже дякую за відгук. Так, нажаль, своїх гн"д завжди вистачало і вистачає зараз. В творі я їх узагальнив як більшовиків, бо серед них завжди був різний непотріб, в тому числі і тогочасні маргінали, типу відомих нам Гіві, Мотороли і т.п. Історія повторюється постійно, але з новими нюансами і тому ми маємо її знати, щоб протистояти таким життєвим викликам. Я згоден, вірш не ідеальний, завжди можна краще і, дійсно, треба було б, мабуть, зробити коротшим його, але вийшло саме так.) При нагоді передивлюсь його ще, можливо щось підкорегую.
Ще раз дякую за адекватну і розумну критику, бо є тут один вєлікій, якому корона мозоль в голові натерла. wink
 
Zorg, 24.04.2024 - 08:57
Безусловно, коммунизм является самой страшной, отвратительной и позорной вехой истории того времени, в котором и мне довелось пожить. Мы тогда существовали под разными лозунгами типа:
Лучше меньше, да лучше!
Что касаемо произведения: по всей вероятности, автор решил взять читателя на измор количеством букв из которых, к сожалению, он так и не смог составить высокосмысловое произведение. Превалируют слова с уменьшительно-ласкательными суффиксами, что говорит о детской линии поведения (инфантильности) взрослой особи. Скорее всего, сказывается женское воспитание, так называемая безотцовщина. Имеют место неверные склонения слов по падежам.
5-й карен с описанием отца воспринимается не иначе как: папа с виду был хорош, потому что в кепке.
В 6-м катрене описания матери ( и подобный ляп не в одном произведении данного автора) присутствует однокоренная псевдорифма: ніжна-ніжні, что говорит о низком уровне словарного запаса и абсолютно неверном толковании самого понятия рифмы. И воспринимается как: наша мама хороша, потому что хороша
Об остальном нагромождении можно смело написать и т.д., и т.п.
В большинстве катренов слова искалечены неверными авторскими ударениями и создается впечатление, что читаешь какую-то низкопробную тарабарщину.
Уверен, что автору необходимо изменить поэтическую линию поведения, ибо все вышеперечисленные призраки говорят о глубокой графомании. Да и прислушаться к лозунгу: Лучше меньше, да лучше! - не будет лишним.
Какие же причины могут двигать взрослого человека с высшим образованием до уровня посетителя детсада? Причина одна - это деградация на фоне прогрессирующей графомании.
Общее впечатление: Однозначно, подобная низкосортная продукция, а именно данное произведение, наносит вред читательскому вкусу, поскольку не несет в себе ничего существенного, кроме букв и знаков препинания. Рассуждать и беспокоится о нынешнем психическом и умственном состояние автора не берусь, поскольку заниматься подобным - это его добровольный выбор!
 
jogasan відповів на коментар Zorg, 24.04.2024 - 12:49
Дякую за коментар, зорг. Пам’ятаєш, коли звониш оператору Київстара, там іноді говорять: Дякуємо за дзвінок, лишайтесь, будь-ласка, на лінії. Ваш дзвінок дуже важливий для нас!" Просто пригадалось, коли прочитав.)

А тепер до того що ти розбирав в цьому творі. В тому, що там написано зменшувально-лагідним тоном, ніякої інфантильності немає, тому що розповідь ведеться від імені головної особи - хлопчика, якому лише 6 років, і діти в такому віці сприймають світ миліше і наївніше, ніж такі злобні мудаки, як...(думаю здогадаєшся про кого я, о вєлікій tongue). Навіть, той самй кашкет, до якого ти доколупався, в реальності для якоїсь дитини міг би бути якоюсь асоціативною річчю, що пов'язує її з образом батька, якого вже немає. Це проста і зрозуміла річ, але ти цього чомусь не побачив, мабуть деменція знову загострилась, через те що я тобі перестав нагадувати випити ліки. Я завжди за гарну критику, але з якого переляку ти до цього вчепився, біс тебе знає. Ти хочеш мене переконати в моїй графоманії постійно, і нав'язати мені цю думку? Не вирачай даремно свій дорогоцінний час, бо графоманія це залежність, а я пишу від душі і в кайф собі. Я нікого не змушую робити з мене ікону поезії, а якщо подобаються чи не подобаються мої твори, то будь-ласка, оціни, покритикуй, підкажи. Я буду лише вдячний, так як я зараз вдячний тобі, хоч і сичиш до мене, як скажена зміюка. А що до тебе, то під хворобливим бажанням писати і доводити написане до ідеального стану, завжди бути перфекціоністом в написанні, і є залежність, тому це графоманія, збочена і злобна, яка зруйнувала тебе як розумну особу та перетворила на старого бубнящого діда, який сидить в себе темній норі з думками про свою величність. Будь трохи простіше, зорг, до тебе люди потягнуться. wink
За комент все рівно дякую і на деякі твої зауваження зробив висновки. 12
 
Zorg відповів на коментар jogasan, 24.04.2024 - 12:58
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину,
Щоб харкнути тобі в сіркові очі
Та на твою бездарну писанину.
 
jogasan відповів на коментар Zorg, 24.04.2024 - 13:14
Бобік здох...
 
Zorg відповів на коментар jogasan, 24.04.2024 - 13:24
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину,
Щоб харкнути тобі в сіркові очі
Та на твою бездарну писанину.
 
jogasan відповів на коментар Zorg, 24.04.2024 - 14:00
То був мій сон, який я бачив знову,
І відчуття тріумфу лоскотало дупу,
Себе я тішив думкою такою,
Бо я Вєлік, а всі навколо мухи.

Прокинувся ж я якось серед ночі,
Заснути вже не міг - хотілось дрина,
А ще я пригадав сіркові очі,
Свою незграбну і убогу писанину.

І стало соромно мені за свої дії,
Заплакав я тоді, немов мала дитина,
Бо усвідомив, що невдаха-лиходій я,
І що я дуже, дуже кончена людина.

Як вийшло так? Я ж був вєлікім Зоргом...
В своєму генії купався з головою,
Мене носили, ніби я для всіх був Богом,
Але я з "бездарью" зійшовся у двобої.

Писати я почав дурню і бикувати,
І посміховиськом тепер для всіх здавався,
Тепер оленем мене будуть називати,
Коли б, і хто, до мене часом не звертався.

Тому прокинувшись бо вже цієї ночі,
Дошкандибав я до дзеркал, що у сортирі,
Зібрав всю слину я, і харкнув собі в очі -
Тепер до ср*ки моя клята писанина.

Як завжди не дописав повну версію, тому знову роблю це за тебе. Нагадую за ліки! Візьми дві таблетки в баночці, яка стоїть на столі праворуч від холодильника, та що вища за інші. Набери воду з чайника в чашку чи стакан і випий негайно, байдуже чи до їжі чи після, вже не важливо, бо може бути запізно (з крана не пий, якщо не маєш бажання з унітаза не злазити, хоча може і щось тим часом напишеш, тому вирішуй сам...). Як вип'єш, то одразу лягай на підлогу, закривай міцненько очі і сто разів прочитай без зупинки цю свою мантру в повній версії. На останньому разі ти відчуєш себе краще і тоді, лише тоді можеш лягти на диван і поспати до завтра, а вже завтра сідай за роботу і буде тобі щастя. wink
 
Zorg відповів на коментар jogasan, 24.04.2024 - 14:04
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину,
Щоб харкнути тобі в сіркові очі
Та на твою бездарну писанину.
 
jogasan відповів на коментар Zorg, 24.04.2024 - 14:58
Добре, бачу що ти здувся, а тому буду вважати, що ти покаявся, визнав свою помилкуі вибачився за своє хамство. З твого боку це виглядає як глухий кут, з якого ти не можеш вилізти, а лише так відгавкуєшся. А я не добиваю, хоча мабуть іноді треба...
Добре, зорг, живи і більше не діставай людей. wink
Якщо ти знову пришлеш свою дурню, я на неї відповідати вже не буду.
 
Zorg відповів на коментар jogasan, 24.04.2024 - 15:11
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину,
Щоб харкнути тобі в сіркові очі
Та на твою бездарну писанину.
 
valentinaaaa, 31.03.2024 - 19:53
Я потрапила у інший світ,
Цього не знала я ніколи
Вам велике дякую за звіт,
На колінах я біля ікони.
Низький Вам уклін і велике дякую!
Завжди рада зустрічі із Вами!
12 16 give_rose hi flo12
 
jogasan відповів на коментар valentinaaaa, 31.03.2024 - 23:01
Дуже приємно!) Щиро дякую за коментар!
Я теж буду радий зустрічі.
 
О. Хвечір., 31.03.2024 - 13:27
12 Це шедевр!Читаю, наче про сім'ю мого
діда з Кубані.Нехай згинуть розтрикляті москалі! hi
 
jogasan відповів на коментар О. Хвечір., 31.03.2024 - 14:58
Дуже дякую за коментар!
Я був би радий, щоб наша історія була іншою, а відповідно і приводу для написання таких віршів не було. Та історію треба знати і пам’ятати, щоб її найгірші проміжки не повторювались ніколи. Москалі при нагоді завжди гнобили наших людей, а ті завжди робили їм опір. Голодомор - це покарання за опір. Якщо не зламають, то знищать. Саме це могло бути зараз, якби би 2 року тому, ми не зламали їхні плани. Але загроза ще дуже сильна і ми маємо всіма силами і можливостями підтримувати та допомагати нашим хлопцям, що безпосередньо на фронті змінюють історію. Смерть клятим москалям!
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  збагнути
Сумарев: - Прийти до
Знайти несловникові синоніми до слова:  Виклик
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Пожежник
GoldKing: - Бавовня́р
Синонім до слова:  Пожежник
Наталя Хаммоуда: - Вогнегас.
Синонім до слова:  Пожежник
Мирослав Хорват: - вогнеборець
Синонім до слова:  збагнути
Світлана Березняк: - усвідомити, здогадатися, ВТОРОПАТИ
Знайти несловникові синоніми до слова:  Пожежник
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  збагнути
Валентина Ржевская: - прийняти розумом
Синонім до слова:  збагнути
Валентина Ржевская: - осягнути розумом
Синонім до слова:  збагнути
ВАЛЕНТИНАV: - Додати глузду
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Олекса Удайко: - ;) зашибісь...
Синонім до слова:  Відчуження
Городнянський: - усамітнення
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Красна, файна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Бластінг
Лісник: - Дуже потужна піскоструменева обробка поверхні
Знайти несловникові синоніми до слова:  Авізо
Лісник: - фінансовий документ з банківської сфери
Синонім до слова:  Бутылка
Svitlana_Belyakova: - пляшка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Синонім до слова:  збагнути
Svitlana_Belyakova: - дотлумачити
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - ляскати язиком
Знайти несловникові синоніми до слова:  Оповзень
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Олекса Удайко: - xoч з лиця воду nий! :P
Синонім до слова:  Відчуження
dashavsky: - Рекет.
Синонім до слова:  Відчуження
Максим Тарасівський: - знепривласнення
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відчуження
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
Mattias Genri: - Патя́кати
Синонім до слова:  Вічність
Mattias Genri: - Внебуття́
Синонім до слова:  Вічність
Mattias Genri: - Внеча́сність
Синонім до слова:  збагнути
Mattias Genri: - доту́мкати
Синонім до слова:  говорити
Mattias Genri: - Терендіти
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - Файна
Синонім до слова:  говорити
boroda-64: - НЬОРКАТИ
Синонім до слова:  збагнути
Пантелій Любченко: - Доінсайтити.
Синонім до слова:  Вічність
Пантелій Любченко: - Те, що нас переживе. Кінця чого ми не побачимо.
Синонім до слова:  Вічність
Софія Пасічник: - Безчасовість
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відповідальність
Enol: -
Синонім до слова:  Новий
Neteka: - Незношений
Синонім до слова:  Новий
oreol: - щойно виготовлений
Синонім до слова:  Навіть
oreol: - "і ..."
Синонім до слова:  Бутылка
Пантелій Любченко: - Пузир.
x
Нові твори
Обрати твори за період: