Сумні рядки виходять з-під пера,
Душа благає зцілення й кохання .
Та розум думку іншу вибира,
Не дивлячись на ті жалкі зітхання.
Душа єством безмежність прорива,
Поєднує бажання з неможливим.
А розум, наче крила відрива,
І змішує реалії з жахливим.
Душевний крик не чути, він німий,
Бо розум його глушить прямотою.
І певні речі ти не бачиш, мов сліпий,
Але душа перемага сльозою.
Якби ж наш розум прислухався до душі,
Можливо це із Богом поєднання.
Лилися б сльози, мов рясні дощі
І були б зовсім інші віршування.
19.10.23р. Олександр Степан.
