Стежки, стежки, стежки моєї долі,
Вузенькі, ледь помітні і слизькі.
По тих стежках я пленталась поволі,
Долала перепони нелегкі.
Закінчую своє земне блукання.
Стоптала черевики. Не одні.
Там, на стежках, надії і бажання
Розтанули, мов крига навесні.
По тих стежках вже ходять інші люди.
Можливо, йтиме хтось близький, з рідні.
Але мене ніколи там не буде.
Залишилися спогади сумні.
14.02.2022
Трохи сумно, але ж, мабуть, є і гарні спогади. 
