Фату одягають повії,
Я й досі у вище вірю,
Хоч вірити стало важче -
Я йду по землі пропащій.
Я йду крізь райони дикі,
Я йду крізь людей дволиких,
Я йду крізь пропиті мізки,
Лишаючи дітям записки.
Мій одяг порвали темні,
І тіло поранив демон.
Та треба дійти якось, треба
До правди, до тебе, до неба...
