Двадцятий рік до краю мчить на самокаті
Поміж прогресів, стресів, огріхів й гріхів.
Надії, дії чорно-білі і строкаті…
І, як всякчас, дилем, проблем мов реп’яхів.
Повагом осінь накладає екслібриси,
Неначе рух довкола їй усе дарма.
Із нею суголосне сонце білобрисе,
Що цілу вічність студить пал біля керма.
Спинитися б, віддихатись побіля тебе
І поміркованості вчитись хоч тепер.
Притримай, осене, не відпускай від себе,
Бодай допоки квітне царство золоте.
Як завжди гарно та майстерно! Переплітаються життя із природою!
Тепла нам нехай осінь не жалкує,
Прохання всіх вона почує! Натхнення Вам і удачі,дорога Валентинко!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спинитися б, віддихатись побіля тебе
І поміркованості вчитись хоч тепер.
Притримай, осене, не відпускай від себе,
Дозволь ще обіймати вітер, дощ й етер.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00