Після прочитання роману Ю. Винничука "Танґо смерті"
За тінню йшла й потрапила у сум,
холодний сум, а в нім оселя жалю.
Зніму при вході затісні сандалі,
там є скрипаль — і він володар струн.
Не поспішаю, не дивуюсь, ні!
Я тут побуду в своєрідній тиші,
поки він ноти старанно запише
(вже стільки їх згоріло у вогні).
Розірвана душа на два століття,
де час спливав і знову воскресав...
Він бачив пекло, він у пеклі грав.
Пливли епохи, вдягнені в лахміття
від революцій, війн і ворожди,
людського горя й нелюдської люті.
Даремні жертви, у часи закуті,
куди вас завели "пророки" і "вожді"?
Історію напишуть брехуни,
але не назавжди (на Божу ласку).
В Феміди Кліо* викрала пов'язку,
та істина зросте крізь валуни.
Живуть на білім світі скрипалі,
які кидають виклик кістяниці**.
Смичок до рота, бо нема правиці.
Воскресли ноти з пам'яті усі!
Лунає музика, заполоняє простір,
і струни не приховують вже сліз.
Ти сам з собою зустрічаєшся на біс
і розчиняєшся...
Все геніальне — просто.
Таня СВІТЛА
06.2019 р.
*Кліо — муза, покровителька історії.
**Кістяниця — смерть.
