/Пам’яті Миколи Мозгового/
Затихло серце серед ночі…
Ніч голосила на все місто.
Так обірвалось на півноті
Життя, назбиране намисто.
Рояль, упавши на коліна,
Закрив всі клавіші руками.
Ридав… Від болю й голосіння
Не зміг змиритися з думками…
Йому так жаль було Маестро.
І як самому далі жити?
– О, Пісне, втіш від суму, сестро!
Не зможу знову полюбити…
А як кровиночка сумує,
Його лілеї й матіола…
Минув і день, і ніч не всує.
Концертний зал. І знову – соло…
Гарна присвята талановитій людині... 
