Такого вилупка, як Валодєнька, було пошукати. Шустрий, нахабний і зело пам‘ятний. Особливо гімназійний піп ним тішився, казав, шо «далєко пайдьот». Вже як заслали його в Шушенське, що в Красноярскому краї (слідчий на дорогу шепнув йому, що буде жити в чорта на кулічках, серед своїх), то всі потрібні обряди і практики він там і відбув. Надєжді наказував непраними портянкамі вікна завішувати, шоб хто чужий носа не поткнув на нічні шабаші, то всі місцеві їх стороною і обходили. Один дебютант з охранки кілька разів під вікно підсунувся підслухати, то його так покрутило, що аж за Єнісей і закинуло. А там дід один старезний, з наших, які Сибір для цариці покоряли, те нещастя підібрав і виходив. Той і розповів діду «в горячєчном брєду», що так і так, антихрист в ізбє тлумиться і кузькіну мать, примружившись, на три букви посилає. Поняв дід, що не жарти і взявся зі своєю бабкою радитися. Придумали, що з нечистим покінчити поможе срібна куля, яку треба сім літ в холодній проточній воді тримати, а на літо по тайзі возити. Вибрали для цього діла свою пасіку за Тунгускою. Поки те, та се, пекельники метеорит і наслали, да...
