Я у осінь вплітаю терпкі візерунки віршів,
додає у них небо блакитну свою прохолоду.
Настає час сумних, хоч осипаних золотом днів,
час чекання приречено знов на тужливу негоду...
Уповільнює мати-земля життєдайності струм,
все сумніше кричать на закаті птахи гомінливі...
Заповзає у серце неспішно задумливий сум,
і народжує вересню подих мотиви сумливі.
Знов торкає за струни душі ця холодна зоря,
і продовжує вітер мелодію снів награвати...
Ти пробач мені, осінь, що знов до твого вівтаря
принесу тільки сум та рядочки із присмаком втрати...
