Будинки, наставивши жовті вуха,
слухають,
як десь за ночами
світанки крадуться холодні…
Стомлені
ноги
прямують у осінь
без тіла…
Душа на нитках підвішена
за стомлені пальці
дерев, котрі доживають,
тріпочучи нігтями …
Вічними ми
не будемо ніколи,
ми помремо,
а вони народяться
знову …
