Тужливе серце пестить в собі сум
І кровоточить роз’ятривши рану,
Що все не гоїться, не злікував яку
Ні час, ні втіха переказана словами,
Щемить, горює вражене навік,
Та все ж зболіле у тривозі б’ється,
У нім надія залишила слід
І тиха віра поміж терном в’ється…
