Чому я киянин, не римлянин? -
У Римі ж усе до ладу,
Бруківка античними римами
Віршує усяку ходу,
Фонтани, палаци і пінії
Смакують лазурну глазур,
Вона (в туристичній опінії)
Лікує від смут і зажур.
Ступаєш і всотуєш кроками
Століття краси, і мечем
Над вічним не висне Дамокловим
Минущого жадібний щем.
У Римі - ні туги, ні відчаю,
І драглі щоденних рутин
Не є до місцини дотичними,
Хоч скільки шукай між руїн.
Щоправда, знавці імміграції,
Загрузлі в заморський стільник,
Писали, що страдами-п'яцами
Знайомий лунає словник:
Проблеми, турботи з печалями -
Цей мотлох нікуди не зник,
Змінили жалоби Італії
Зажури батьківських осик.
Між тим, вже не ранок, а полудень,
Міркуєш спокійно: авжеж,
І щастя, і лихо із болями
Не знають кордонів і меж.
І жереб судьби-географії
Змінити можливо, та стрим
Із вогнища в полум'я трафити
Не мають ні Київ, ні Рим.
О, Риме! - ловитимеш облизня.
Ти вабиш, та знову піду
Каштанові слухати оплески
На схилах Дніпра у Саду.
Проте, неминуче побачення,
Візит легковажних надій
Здобути ніколи не втрачене,
Змінити ґатунок подій,
Вдавати, неначе я римлянин,
І чути у римськім ладу,
Як вітер Подільскими римами
Сурмить в Палатинську дуду.
2016
Гарний вірш, цікава ідея, відчувається піднесення від зустрічі (хоча б уявної) із далеким, повним чудес, краєм. Якби ще був трохи коротший... (я все своє, Ви знаєте).
Максим Тарасівський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
