Не не люби так сильно осінь,
Бо їй також не по собі,
Вона також нам щастя просить,
Вона мене дала тобі.
Вона нас любить, з нами плаче,
Дощами обмиває біль
І тулить нас жалем неначе,
Бо їй також не по собі.
Не не люби, осінь не винна,
І їй також не по собі,
Що зникнуть наші теплі ночі.
Але нам щастя в’яже дні…
