Між голих слів і обіцянок
Твоїх нестерпно гострих вій,
Прокинувся погожий ранок
у тиші, втомлено-німій.
Пронизливо читаєш душу:
На кожнім вістрі - новий біль.
Мовчу, як Ти. Підлити мушу
Тобі під корінь гнів і хміль.
Ти спраглий, знаю. Сліз доволі!
Полию солодом без меж.
А Ти, задивлений на зорі,
вночі магічно зацвітеш...
Як гарно! Цвітіння кактуса - це дійсно дивина! На таких гострих голочках такий ніжний цвіт - це ніби поєднання непоєднуваного. Чудова поезія!
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю. А наш оцей кактус, як член сім"ї - старенький свідок багатьох подій і емоцій. А цвіте як папороть на Купала - всього один раз в рік в одну ніч