Між голих слів і обіцянок
Твоїх нестерпно гострих вій,
Прокинувся погожий ранок
у тиші, втомлено-німій.
Пронизливо читаєш душу:
На кожнім вістрі - новий біль.
Мовчу, як Ти. Підлити мушу
Тобі під корінь гнів і хміль.
Ти спраглий, знаю. Сліз доволі!
Полию солодом без меж.
А Ти, задивлений на зорі,
вночі магічно зацвітеш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437368
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.07.2013
автор: Оля Бреславська