Мій френч джи́нсовий вже потертий скрізь-
На рукавах, кишенях і на спині,
Відтяті ґудзики на комірцях, та геть
Його в сміття мені не сила кинуть.
Він у кінці яскравого життя,
Колись був в тренді наймоднішім,
Ловив хмільне захоплення-
Коли проспектом линув в підвечірній тиші.
Не раз його торкалися жінки,
Погладжуючи міць тканини.
Не раз і за лацкан його тягли,
З хмільної бійки сорочки й кофтини.
Бувало п’яним брів додом-
Нічними вулицями міста.
І ліхтарів рожева тінь,
шляхом проводила привітним.
Пройшло з захопленням життя.
Його тепер і не впізнати.
Та в час коли охоплює журба,
Він може вулиці вітати.
Пройти, так ніби в перший раз
І шанобливо поклонитись,
Мелодіям, які лунали в час
Коли по-іншому могло все закрутитись...
́
