жалісливо схлипую на вухо темряві,
пригощаюсь кадрами двадцять п'ятими,
двадцять шостими...і так до тисячі.
лечу паперовими східцями,
бо на якомусь з поверхів ти мусиш жити.
розбите вічко немов чарівна куля,
в котрій бачиш свою долю...розбиту.
відчини нарешті,-
я до рани прикладу напарфумлений шарф
і вранці так само зникну.
а потім смажитемимось в різних місцевостях,
будем труїтись інакшими книжками,
засинати в окремих будинках,
що нищитимуть нас безвіконністю
і тільки листи не припинять писатись.
Привіт, привіт, привіт...
підбери до мене плаксиві синоніми,
називай інакше поки схлипую темряві на вухо.
спасибі, що послухав...
ще кілька хвилин (і так до тисячі)
наслаждаюсь..
