Безжалісна усмішка сонця
І небо грізно дивиться на світ.
Звичайно, ми живемо тільки раз,
То чому життя це сповнене лиш болем?
Дивлюсь на обрій і згадую той час,
Час болю, страху й безневинної брехні,
Час лютої зими, час золотої осені,
Коли вкривалось небо ранами від блискавиць...
Шалений вітер криками й словами серце ранив...
Підтримкою була тільки самотність.
Зрадливо й заздрісно сміялись люди,
А в душу біль, без докорів заліг.
