Накриває столицю аж з вінцями
Біль тупий від гламурного джебу.
Справжні Істини родять провінції –
Там простіше все – з Богом, і з небом.
А столиця нахабно висмоктує
Всеньку справжність – достоту, до кістки.
Залишаються тіні зі шмотками,
Тільки шлунки й роти... вже без мізків.
Тут простіше – говориш зі зливами,
А бува з віддзеркаленням власним.
Тут ще можна побути щасливими,
Якщо навіть те щастя не красти...
Десь тут спокій ховається в затінку,
Тут десь двері, сусідні із раєм...
Тут земля, як покинута матінка,
Всіх дітей із доріг виглядає...
Тут дитинство з худими колінцями
Завше мріє про дальні дороги…
Бог навідує часом провінції -
Тут ще можна торкнутись до Нього.
01.07.09
Ви дуже гарно пишете!
Шкодую, що не читала Вас раніше!
У віршах стільки світла, чистоти, і вірші - прозорі, все як я люблю!
Дякую Вам!
А цей вірш- в обране.
З вдячністю за можливість "торкнутись до Нього."
Рені відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вам спасибі за те що читаєте, проймаєтесь, цінуєте... це приємно, і дуже дуже важливо для мене))))
В деревне Бог живет не по углам,
как думают насмешники, а всюду.
Он освящает кровлю и посуду
и честно двери делит пополам.
В деревне Он - в избытке. В чугуне
Он варит по субботам чечевицу,
приплясывает сонно на огне,
подмигивает мне, как очевидцу.
Он изгороди ставит. Выдает
девицу за лесничего. И в шутку
устраивает вечный недолет
объездчику, стреляющему в утку.
Возможность же все это наблюдать,
к осеннему прислушиваясь свисту,
единственная, в общем, благодать,
доступная в деревне атеисту.
И. Бродский
Рені відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо за рядки... не читала.... Очень нравится...