Ось-ось нарешті відлік знову став,
По пояс жито й плечі молочаю -
Мене сторічна жаба привічає
В червневій глушині густих отав.
«Так пізно…- каже,…не приносять в дім…»,
Шукаючи притулку й виправдання,
Ховаюсь я від дикого бажання
Назавжди зникнути у ранку золотім…
P.S.
https://www.youtube.com/watch?v=mNMzvIl3Tqg
