Мені здається, що без ліку
Шукати буду я добро.
І скільки б не прожила віку -
Тепліш немає за тепло
Душі, що горнеться й з душею
Твоєю бесіди веде.
І так - разом, удвох із нею
Мовчать і плачуть про святе.
Мовчать... Злітають й низько пада.
Сміються, біль загнавши в кут.
Шукають... Де ж то є та правда?
І рвуться з упереджень пут.
З тих рамок, що десь хтось придумав,
(Задумав їх - тягар душі)
А згодом дещо чуть додумав
І, світ прокинувся в глуші́...
Світ темний... Чи то темно в світі?
А, може, просто темні ми?
У двадцять першому столітті -
Сурмить у сурми бог війни?!!
І знову страх, і біль, і попіл
Зажи́во спалених людей...
Коли ж розсмокчеться той о́кіл
До крові жадібних свиней?!
А душі лі́тають, витають...
І пригортаються удвох.
В диму густому потопають
І виринають між тривог.
Шукають правду у цім світі
Та правди, мабуть, не знайти
У двадцять першому столітті
Хтось зруйнував її мости.
Мені здається, що без ліку
Шукати буду я добро.
І скільки б не прожила віку -
Тепліш немає за тепло
Душі...
