Тепла весна. День золотий.
«Гради» по місту стріляють.
Дівчинка юна, років п’яти,
Щось до руїн промовляє.
Сонце весняне гріє її,
Тільки її не до сонця.
Більше немає в неї сім’ї,
Більше не «татова доця».
Із-під завалів мами рука…
Більше не «мамине чудо»!
Скільки би маму ту не чекав –
Мами вже з нею не буде.
«Сонечко, прошу, ти не світи –
Більше тебе не чекаю.
Де мені, сонце, далі іти?
Тата і мами немає!..»
Дівчинці юній тут не до гри,
Світ на куски розвалився!
Майже усе місто горить.
Місто горить який місяць…
05.05.2022 р.
