Татову пілотку, пам"ятаю, мамо,
Зберегла її ти, мамочко, для нас,
Хоч вона злиняла на життєвім полі,
Нам була дарунком дуже довгий час...
Ще тоді, як тато, ішов воювати,
Ту пілотку якось залишив для нас...
Та війна забрала в нас і тата, й хату,
А ми ту пілотку берегли весь час...
Прийшла "похоронка" нам з війни на тата,
Плакала і мама, і бабуся, й ми,
А нам так хотілось, щоб вернувся тато,
Ми чекали довго, вже й після війни...
Ми в школі навчались, мріяли, чекали,
А час збігав стрімко, швидше від води...
Що його немає, ми вже зрозуміли,
Й почали шукати татові сліди...
З братом ми ходили від хати до хати,
До всіх, хто вернувся з тієї війни..
Нас приймали щиро - воїни крилаті,
Нічого про тата не знали вони..
А роки так стрімко уперед летіли,
Ми стали дорослі, сповнені жаги,
Та пошуки, звісно, ми не припинили,
І хоч небагато все ж дізнались ми...
Про те що наш тато, в званні лейтенанта,
Воював сміливо, дуже довгий час...
Та з бою важкого, вже аж за кордоном,
Живим не вернувся взод його назад...
Вже давно немає і мами, і брата,
Мені залишилось про них пам"ятать,
Хочеться і нині дізнатись про тата,
Допоки живу я, буду знов шукать...
Пілотка злиняла, а я постаріла,
Та мрії і думи у серці ятрять...
Живуть і донині, я їх не згубила,
Буду сліди тата, я й далі шукать...
ID:
913033
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 06.05.2021 19:51:17
© дата внесення змiн: 06.05.2021 19:51:17
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|