Дощі стікали краями тіла - і стіни міряли
їхні краплі. На стіни мовчки сідали руки -
холодні плями. Глибокі плями.
На плями довго дивились очі,
не заперечивши порожнечі.
З такою видимою самотністю
вона щоранку мирилась врешті.
І, схоже, так засинало світло -
крутила нитку поверх зап'ястя -
навколо неї - по колу - день,
навколо дня по периметру кола
така прозора. Така прозора.
З дощем без тіла - сама безтілесна.
В мовчанні кожен буває вдома -
до неї дім говорив.
19.06.17, Київ #dysonansne
