Ніч відійшла, пірнула в неба лоно.
Птах розірвав нагуслу тишину.
Засивів день на поріділих кронах,
Корови вийшли пасти царину.
І баранці, закутані у шуби,
Скубуть траву, злеліяну дощем.
В зелі сховали гуси білі чуби,
Укрили землю пуховим плащем.
А сонце спить. Стомилося за літо
Промінням шити на лиці лиштву.
Дуб бадьориться, грає малахітом,
А клен скидає вижухлу листву.
Вспомнились Ильф и Петров: "Рассупонилось солнышко, расталдыкнуло свои лучи по белу свету. Дед Ромуальдыч понюхал портянку и аж заколдобился... Это они псевдонародников высмеивали.
